Саморегулівні організації як механізм підвищення якості робіт (послуг) у будівництві

О.М. Непомнящий, д-р наук з державного управління,

О.В. Медведчук

Завданням державного регулювання у будівництві є реалізація конституційного права громадян на безпечне для життя і здорове довкілля шляхом забезпечення дотримання вимог щодо санітарно-епідеміологічного благополуччя, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної, техногенної, ядерної та радіаційної безпеки, міцності, надійності, необхідної довговічності будинків і споруд. Завданням держави є також формування правового поля, сприятливого для розвитку бізнесу, залучення та захисту інвестицій.

Традиційно допуск на ринок суб’єктів містобудування здійснюється шляхом ліцензування, яке в Україні врегульовано Законом України «Про архітектурну діяльність», постановою Кабінету Міністрів України від 05.12.2007 № 1396 «Про ліцензування господарської діяльності, пов’язаної із створенням об’єктів архітектури» та наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 27.01.2009 № 47 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у будівництві, пов’язаної із створенням об’єктів архітектури».

Ліцензування  встановлює вимоги до суб’єкта господарювання, у тому щодо кваліфікації працівників, обладнання,  спеціальних лабораторій, інших технічних засобів. Ліцензію отримує юридична особа – підприємство або фізична особа – підприємець.

Аспект ліцензування будівельних робіт суміжний з питанням професійної атестації відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов’язаних із створенням об’єктів архітектури, яке і в правовій, і в практичній площині набуває все більшого значення.

Професійна атестація визначає особисту кваліфікацію фахівців. Кваліфікаційний сертифікат отримує фізична особа – відповідальний виконавець окремих видів робіт (послуг).

Практика західних країн свідчить, що саме професійна атестація вважається необхідною та ефективною вимогою сьогодення.

На цей час в Україні за напрямками професійної атестації ринок забезпечено необхідною кількістю фахівців. Кваліфікаційні сертифікати отримали біля 29 тисяч спеціалістів[1].

При цьому загальною тенденцією останніх років є скорочення ліцензованих видів робіт з одночасним збільшенням кількості сертифікованих фахівців. Таким чином забезпечується персоніфікація відповідальності суб’єктів ринку.

article1-1

Рис. 1. Механізми допуску на ринок суб’єктів містобудування в Україні

Однак описані вище механізми є всього лише різними аспектами централізованого державного регулювання. У той же час досвід побудови влади у країнах Європи з деякого часу виявляє поступове запровадження і навіть перехід до принципу субсидіарності, який був сформульований Папою Римським Пієм ХІ ще у 1931 році.

Відповідно до цього принципу компетенція центральних органів державної влади повинна бути не основною та всеосяжною, а додатковою, допоміжною по відношенню до компетенції тих суб’єктів, органів та організацій, які здійснюють управління на нижчих рівнях, віддалених від центру та наближених до людей. Принцип субсидіарності не дозволяє сконцентрувати всі управлінські функції на верхніх ступенях державної влади та стимулює процеси децентралізації здійснення владних повноважень[2].

Одним із механізмів зменшення тиску централізації державного управління певною галуззю та його компенсації з метою забезпечення безпеки життя, здоров’я громадян, безпечного навколишнього середовища, впровадження та дотримання високих стандартів у господарській діяльності та стандартів життя стала організація та поширення професійного саморегулювання.

Саморегулювання [self-adjustment, self-regulation] – це самостійне реагування об’єкта управління на зовнішні події (збурення), які порушують його нормальне функціонування. Саморегулювання досягається за допомогою зворотного зв’язку і здійснюється у формі самоналаштування та самоорганізації.

В економіці саморегулювання – це комплексне явище з особливою системою взаємовідносин господарюючих суб’єктів один з одним та з державою[3].

У країнах, де усвідомлюється необхідність зменшення централізації державного управління у певних галузях професійної діяльності, а у членів професійних спільнот існує прагнення до самоорганізації і самоврядування, держави йдуть на створення юридичних осіб публічного права, наділяючи останніх правом здійснювати частину державних функцій (владних повноважень), які до утворення таких організацій належали до компетенції державних органів (переважно міністерств). Юридичні особи, що створюються в силу прямої вказівки про їх утворення у законі, та з наданням їм владних повноважень у певній сфері професійної діяльності є організаціями професійного самоврядування (ОПС)[4].

Слід відзначити, що Україна засади саморегулювання в професійній діяльності почала запроваджувати в окремих галузях та сферах через іншу, ніж юридична особа публічного права, модель – саморегулівні організації.    Саморегулівні організації в Україні діють як громадські об’єднання, створені на засадах професійної належності до однієї професії чи виду діяльності. Надання громадському об’єднанню статусу саморегулівної організації відбувається на підставі рішення спеціально уповноваженого органу державної влади у відповідній сфері у разі його відповідності установленим вимогам.

Засади саморегулювання визначені у спеціальних законах, які є відмінними для кожної галузі чи виду діяльності.

Так, відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» саморегулівними організаціями оцінювачів є всеукраїнські громадські організації, що об’єднують фізичних осіб, які визнані оцінювачами в порядку, встановленому цим Законом, отримали свій статус відповідно до вимог цього Закону та здійснюють повноваження з громадського регулювання оціночної діяльності. Саморегулівні організації оцінювачів є юридичними особами, які діють на засадах самоврядування і діяльність яких не має на меті отримання прибутку. Стаття 27 зазначеного закону встановлює критерії та порядок визнання статусу саморегулівної організації оцінювачів.

Відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» об’єднання професійних учасників фондового ринку набуває статусу саморегулівної організації за певним видом професійної діяльності на фондовому ринку з дня надання йому такого статусу Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Порядок надання об’єднанню професійних учасників ринку цінних паперів статусу саморегулівної організації та позбавлення його встановлюється Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку з урахуванням вимог цього Закону.

За відсутності загального закону про саморегулівні організації в Україні склалася ситуація, коли можливо запровадження різних їх моделей у різних сферах (хоча, слід визнати, що у Верховній Раді України були зареєстровані законопроекти «Про саморегулівні організації», «Про професійні саморегулівні та самовправні об’єднання» та «Про саморегулювальні організації»). За таких умов доцільним є ознайомлення з практикою формування та розвитку механізму саморегулювання професійних спільнот в інших країнах.


[1] Реєстр атестованих осіб  // http://asdev.com.ua/itn/list.php

[2] Слюсаревский Н. Самодеятельное регулирование или профессиональное самоуправление // Зеркало недели : международный общественно-политический еженедельник. – 2010. – № 36. – С. 6.

[3] Саморегулирование в Украине //  www.sro.org.ua

[4] Слюсаревский Н. Самодеятельное регулирование или профессиональное самоуправление // Зеркало недели : международный общественно-политический еженедельник. – 2010. – № 36. – С. 6.

Опубліковано в Статті