Саморегулівні організації як механізм підвищення якості робіт (послуг) у будівництві

Саморегулівні організації, які створені за моделлю громадських організацій, на відміну від організацій професійного самоврядування, засновуються з ініціативи суб’єктів приватного права (фізичних та юридичних осіб, що належать до однієї чи суміжних професій) на принципах добровільності та членства.

Мета їхнього створення полягає в забезпеченні високого професійного рівня діяльності учасників ринку; представництві учасників саморегулівної організації та захисті їх професійних інтересів; професійній підготовці та підвищенні кваліфікації фахівців – членів саморегулівної організації; розробленні та контролю за дотриманням правил та стандартів поведінки членами саморегулівної організації, етичних норм у їх взаєминах з клієнтами та інших документів, передбачених законодавством, тощо.

Відповідно до цих завдань саморегулівні організації, як правило, наділяються такими основними повноваженнями: визначення умов допуску до роботи на ринку, розгляд питань статусу учасників, їхньої кваліфікації, розроблення корпоративних правил поведінки на ринку, вирішення питань дотримання договірної дисципліни на ринку; здійснення контролю (зокрема, створення внутрішнього фонду для відшкодування шкоди, з наступним правом регресу організації та страхування професійних ризиків своїх членів); утворення третейського суду тощо.

У певних галузях чи за видами діяльності саморегулівні організації можуть наділятися ще й окремими делегованими повноваженнями, наприклад, у сфері розробки ліцензійних умов і контролю за їх дотриманням; професійної атестації фахівців; контролю якості продукції; дотримання умов добросовісної конкуренції на ринку.

Але навіть у випадку закріплення за саморегулівною організацією виконання окремих делегованих держаних функцій вона не перетворюється на юридичну особу публічного права, оскільки засновується не за рішенням держави (в особі органу її влади чи органу місцевого самоврядування), набуття членства у ній належить до сфери власних вольових рішень самих осіб приватного права, і такий факт не впливає на можливість заняття відповідною професією її суб’єктами та їхній допуск на ринок. Як зазначає М. Слюсаревський, оскільки громадська організація – це об’єднання добровільне, то, зрозуміло, що правила і стандарти такої організації неможливо зробити обов’язковими для тих носіїв професії, які не є її членами, які не бажають і, головне, мають право не набувати членство у жодному добровільному об’єднанні[7].

У світі склалася ще одна, поміркована модель самоврядування, яка поєднує риси як організації професійного самоврядування, так і саморегулівної організації, та за якою некомерційні об’єднання, які утворюються у добровільному порядку суб’єктами певного виду господарської діяльності або професії, у разі відповідності законодавчо встановленим вимогам, отримують від держави повноваження з виконання традиційно належних лише їх регуляторних функцій (перш за все, ліцензування або допуску до виконання робіт та відсторонення від їх здійснення).

Наприклад у Російській Федерації, де саморегулювання у будівництві було запроваджено Федеральним Законом № 148-ФЗ від 22.07.2008 «Про внесення змін у Містобудівний кодекс Російської Федерації й окремі законодавчі акти Російської Федерації», організації, які об’єднують представників відповідної професії, допускають їх до виконання робіт, встановлюють стандарти здійснення певного виду діяльності, забезпечують їх дотримання своїми членами, не є юридичними особами публічного права, не створюються державою, а належать до некомерційних організацій, які об’єднують суб’єктів підприємницької діяльності виходячи з єдності галузі виробництва товарів (робіт, послуг), або суб’єктів професійної діяльності певного виду.

Таким чином дослідження наведених вище підходів, які реалізуються в різних країнах, дозволяє виділити три основні моделі саморегулювання: делеговане, добровільне та змішане саморегулювання.

Перша модель  (делеговане саморегулювання) характерна для ситуації, коли держава утворює організації професійного самоврядування як юридичні особи публічного права з делегуванням їм низки державницьких функцій по упорядкуванню галузі чи виду діяльності. По суті, мова йде про те, що займатися такого роду професійною діяльністю можливо лише будучи членом відповідного професійного об’єднання, діяльність якого регулюється спеціальними правилами поведінки.

При добровільному саморегулюванні здійснюється надання статусу саморегулівних організацій громадським об’єднанням, які ініціативно створюються представниками відповідної професії або виду діяльності і які мають встановлювати високі стандарти якості робіт та забезпечувати їхнє дотримання їхніми членами.

Змішане саморегулювання об’єднує дві описані вище моделі. За цією моделлю некомерційні організації, які утворюються у добровільному порядку суб’єктами певного виду господарської діяльності або професії, у разі відповідності законодавчо встановленим вимогам отримують від держави повноваження з виконання традиційно належних лише їх регуляторних функцій (перш за все, допуску до виконання робіт та відсторонення від їх здійснення).

В Україні модель професійного самоврегулювання тяжіє до моделі громадських організацій, які здебільшого виконують функції зі встановлення правил професійної етики та стандартів діяльності, а також представлення спільних інтересів її членів перед державними органами. Водночас їхній альтернативний до державного регулюючий вплив зафіксований у законодавстві у потенційному варіанті (тобто з формулюванням «можуть наділятися»).

Ураховуючи досвід іноземних країн у запровадженні професійного самоврядування, перспективним вектором для розвитку будівельної галузі в Україні має бути формування такої системи професійного самоврядування, яка поєднує різні саморегулівні організації за спеціалізацією, але кожна з яких підпорядкована принципу централізації – за кожним видом діяльності чи професії утворюється єдина саморегулівна організація, яка координує діяльність регіональних відділень чи філій. Саме така структура організації професійного самоврядування, вважаємо, найбільш кореспондує ідеї її «навантаження» й регуляторними функціями, обмежуючи умови для їх безконтрольного здійснення багатьма організаціями.

Запровадження  механізмів саморегулювання будівельної діяльності в Україні.

Ще у 2011 році до Закону України «Про архітектурну діяльність» було внесено зміни, якими визначено загальні засади саморегулювання у будівництві. Однак ці норми довгий час не були реалізовані. Широка демократизація суспільства та розвиток фахового середовища в останні роки дали поштовх їх практичному впровадженню.

Відповідно ст. 16-1 Закону України «Про архітектурну діяльність»[8] на території України можуть створюватися і діяти саморегулівні організації у сфері архітектурної діяльності, які являють собою неприбуткові добровільні об’єднання фізичних та юридичних осіб, що провадять підприємницьку та професійну  діяльність у відповідній сфері.

У розвиток зазначеної статті наказом Мінрегіону від 13.05.2014 № 137, зареєстрованим у Мін’юсті 29.05.2014 за № 573/25350, затверджено Порядок реєстрації саморегулівних організацій у сфері архітектурної діяльності[9].

Цим наказом, зокрема, визначено процедуру реєстрації саморегулівних організацій у сфері архітектурної діяльності, порядок внесення відомостей про них до державного реєстру саморегулівних організацій у зазначеній сфері, перелік документів, які подаються для реєстрації, підстави відмови у реєстрації та виключення із реєстру тощо.

На цей же час вже зареєстровані та діють такі СРО:

  • «Гільдія проектувальників у будівництві»;
  • «Асоціація експертів будівельної галузі»;
  • «Гільдія інженерів технічного нагляду за будівництвом об’єктів архітектури»;
  • «Національна спілка архітекторів України».

Створено передумови для реєстрації СРО будівельних організацій та виробників будівельних матеріалів.

Метою запровадження інституту саморегулювання є підвищення якості та надійності будівельної продукції та послаблення рівня державного регулювання. Адже саморегулювання передбачає розробку СРО власних правил і стандартів підприємницької та професійної діяльності на рівні не нижчому, ніж визначено державою, та контроль за їх дотриманням.

Крім того, СРО передбачають механізм відшкодування збитків, завданих  споживачам  унаслідок  надання їх членами товарів чи виконання робіт (послуг) неналежної якості. В цілому це сприятиме підвищенню відповідальності учасників ринку та якості робіт (послуг).

Привертає увагу положення Закону в частині закріплення можливості делегування саморегулівним організаціям повноважень з професійної атестації відповідальних виконавців робіт (послуг) та залучення до ліцензування господарської діяльності своїх членів.

Така норма відображає важливий крок законодавця в усвідомленні необхідності наділення саморегулівної організації, крім традиційних (встановлення та забезпечення правил та стандартів професійної та/або господарської діяльності), також і регулятивними повноваженнями.

Завдання щодо делегування СРО окремих функцій держави в Україні визначено програмними документами, зокрема  пп. 6.1. розділу ІХ Угоди про Коаліцію депутатських фракцій у Верховній Раді VIII скликання «Європейська Україна», яка є невід’ємною частиною Програми діяльності Уряду.

Затверджено Порядок делегування повноважень (наказ Мінрегіону від 13.10.2014 № 282, зареєстрований у Мін’юсті 30.11.2014 за № 1368/26145) та інші необхідні нормативно-правові акти.

Особливості форми бланка кваліфікаційного сертифіката, який видається СРО за результатами професійної атестації, визначено наказом Мінрегіону від 13.10.2014 № 281 (зареєстровано у Мін’юсті 30.11.2014 за № 1368/26145).

У червні минулого року Мінрегіоном вперше було прийнято рішення про делегування СРО повноважень, визначених законом, про що видано відповідні накази, які опубліковані в Інформаційному бюлетені цього Міністерства № 7 за 2015 рік.

article1-3

Рис. 3. Досвід професійного самоврядування в Україні

Визначення відповідності суб’єктів містобудування вимогам, які пред’являються до учасників ринку, – одна з головних функцій саморегулівних організацій. Передача СРО таких повноважень є свідченням зрілості фахового середовища та зростання демократичності суспільства в цілому.

Водночас це покладає на СРО додаткову відповідальність, передбачає підвищення вимогливості та об’єктивності при визначенні професійної спеціалізації, рівня кваліфікації і знань відповідальних виконавців під час проходження ними професійної атестації.

Перехід від державного регулювання до саморегулювання відповідає європейським підходам до управління будівельною галуззю, що наблизить нашу країну до світової моделі організації будівництва.


[7] Слюсаревский Н. Самодеятельное регулирование или профессиональное самоуправление // Зеркало недели: международный общественно-политический еженедельник. – 2010. – № 36. – С. 6.

[8] Закон України «Про архітектурну діяльність» //  http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/687-14/print1403710994353601

[9]  Порядок реєстрації саморегулівних організацій у сфері архітектурної діяльності, затверджений наказом Мінрегіону від 13.05.2014 № 137, зареєстрованим у Міністерстві юстиції  29.05.2014 за № 573/25350 // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0573-14

Опубліковано в Статті